СОН

Я так і знала – цей світ несправжній!
Він нас поглинув, у нас живе.
І мрії наші такі відважні,
тому що серце – таки живе.
Хоч сон глибокий – не добудитись,
не докричатися – і нехай…
Ми один одному будем снитись!
Ти тільки серця не вимикай.
Ще зовсім трішки, а там – світанок.
В мені вже пісня його звучить…
Цей сон розтане і згоїть рани
любові музика. Відболить
і ми прокинемось, як раніше.
Як прокидалися сотні раз…
Бо є щось краще, щось важливіше
того, що може вмістити час,
того, що може збагнути розум,
такий упевнений у собі…
Цей сон розтане, піде із грозами…
Усе – для тебе.
Усе – в тобі.

 

 

“Не хочу більше думати про завтра…”

Не хочу більше думати про завтра,
Вчорашні ночі і майбутні дні,
Бо ти СЬОГОДНІ дихаєш в мені
І голосу твого найвища мантра
Запалює у темряві вогні.
Усе що є, усе що може бути –
Усе найкраще і усе – моє.
Торкнутись тиші, мов своєї суті…
А далі лиш – згадати все забуте.
Лише любов завжди була і є.

 

 

 

“Заплітала вітер у волосся…”

Заплітала вітер у волосся.
Приміряла небо до душі,
Аби не піти завчасно в осінь,
У, дощів безмовних, міражі.
Плакала росою на світанні.
Дихала легенями лісів,
Аби не згубитися в тумані
Відболілих спогадів і снів.
Цілувала днів щасливі очі.
Кожен дотик сонця берегла,
Аби не піддатись чарам ночі,
Що повільно у мені текла.
Виринала музикою з серця.
Піднімалась птахом до небес,
Аби слід віднайдений не стерся,
По якім знаходила себе.
А куди прийшла тепер – не знаю.
Так, з дороги збилася немов…
Долинають голоси із раю
І болить в мені твоя любов.

 

 

ВИБРАНІ

Ми всі один одному – вибрані.
Хтось більше комусь, хтось менше.
У дивні суцвіття зібрані –
Ні останніх тобі, ні перших.
Ми схожі, до втрати пам’яті.
Звичайно, так значно легше
Вчитися разом плавати
У вимірі власних звершень.
Ми, наче з колиски вирвані,
Розвіяні теплим вітром…
Навчаємось бути сильними,
Шукати у всьому світла.
Ми всі один одному – вибрані.
Хтось більше комусь, хтось менше.
Павутинкою долі з’єднані,
Щоб кожен себе довершив.

 

 

 

“Знаєш, а я вже виросла…”

Знаєш, а я вже виросла.
Може, навіть, зістарілась…
Ти мене в серці виносив,
Там де колись не стало нас.
І от – ми таки зустрілися,
Зійшлися, знайшлись, чи як іще…
Зізнайся, і ти повірив сам,
У це небуденне явище.
Ми поруч і ніде дітися –
Лишається тільки мріяти,
Любити, радіти, вірити,
Щоб знову не загубитися.
Буває, дощі проскакують,
Вітри пролітають  грозами.
Та, з ким не буває… Знаково
Вертатись назад не можемо,
Бо сенсу нема ніякого
Усе починати заново,
Де небо говорить знаками –
Готуючи до екзаменів…
Так от, я вже трохи виросла.
Може, уже й зістарілась…
Я прошу у Бога милості,
Щоб справжніми ми зосталися.
Аби не згасала людяність,
Якою ми долю пишемо…
Я хочу побути тишею,
В якій ми для себе збудемось.

 

 

 

“О, не шукайте кари ворогам!..”

 


О, не шукайте кари ворогам!
  Вони самі себе вже покарали
  Тим, що свідомо проти правди стали,
  Німі раби своїх душевних драм…
  Тож, не бажайте кари ворогам.
 
Життя таке - воно віддасть усе,
  Воно собі ні крихти не залишить.
  Тут кожен сам своє майбутнє пише.
  Земля ще не одного потрясе…
  Колись віддасться кожному і все.

 

 

“Чи потрібні Богові раби?!…”

Чи потрібні Богові раби?!

Раби рабів беруть собі у рабство,

Будуючи своє «небесне царство»,

Чекаючи новітньої доби.

Тепер пророки, Господи прости, –

Ні прихистку тобі, ні порятунку.

То Юда зрадив чесно – поцілунком.

А ці свідомо спалюють мости,

Гадаючи, – ніхто вже не літає,

Ніхто не мислить та й узагалі…

Летять Додому полохливі зграї

З обдуреної грішної землі.

 

 

МАСКА

У кожного власна маска.

Без неї тепер ніяк, –

Серцю потрібна ласка,

Добрий і світлий знак.

 

Серцю потрібні мрії

Чисті, як небеса

І непорушна віра –

Віра у чудеса.

 

Серце жадає правди –

До неї воно зове.

Серцю потрібна радість,

Якою душа живе.

 

Серце сміятись хоче,

Літати як вільний птах…

Надією сяють очі,

Що зникне печаль і страх,

 

Минеться епоха фальші,

Минуться образи й біль.

І маску з обличчя знявши,

Всміхнемось самі собі.

 

 

Наш Отче Небесний

Шукаю щастя на земних просторах,

У чистім небі – вище синіх гір.

Душа в земних блукає коридорах,

Де чути голос Божий з-поміж зір.

 

Хай Слово Твоє,

   Наш Отче Небесний,

Зерном проростає

   У кожному з нас,

Щоб наші серця,

   Мов птиці чудесні

Окрилені світлом

   Були повсякчас.

 

Я вірю, що серця – то вільні птиці,

Які шукають щастя вічний сад.

Я знаю, що любов – життя криниця:

Хто з неї п’є, той не зазнає втрат.

 

Хай Світло Твоє,

   Наш Отче Небесний,

Зорею провадить кожного з нас,

   Щоб наші серця

В любові воскресли

   Та іншим несли

Цю любов повсякчас.

 

 

2008 р.