Спросоння…

Я п’ю твій погляд, як сріблясту ртуть.
Вдихаю дотик поки стане вдиху.
Забарвлюється сріблом моя суть,
А ти мовчиш…
на щастя чи на лихо?

А ти мовчиш сонливістю долонь.
І світ мовчить, немов мара безлика…
І палить сни невидимий вогонь,
А в нім твій голос:
– Я тебе не кликав…

Суперсоням

Викотилось сонце, наче сонях
у безмежне небо: ген-ген-ген.
То пора вставати суперсоням.
То ж, на досипання – п’ять хвилин.
П’ять хвилин, і ні хвилини більше.
Вмити личко, зачесати чуб.
День сьогодні буде зовсім іншим.
В нього мрій для тебе досхочу.
В нього казки, радості і сміху
скільки хочеш – не дістати дна.
Сотвори цей день собі на втіху,
усміхнувшись сонечку з вікна.

“Ти сказав, що я тобі наснилась…”

Ти сказав, що я тобі наснилась…
Просто так: наснилася і все?
Ну скажи, що в миті зупинилась
ціла вічність, віднайшовши сенс…
Ну скажи, що плакала не осінь,
а дзвеніла вранішня роса,
що той дзвін весняний чуєш досі,
як пророцтва віршів і Писань.
Розкажи, як в промені ранковім
рятував ти сон цей від пожеж…
Як вдихнув мене ти і ніколи
не захочеш видихнути вже…

Ти сказав, що я тобі наснилась…

Колискова для милого

Вечір першу зірку приголубив
і за обрій сонце відпустив.
Ще про щось шепочуть твої губи
і так легко серцю розцвісти…

Спи, коханий. Ніченька спокійна.
Ніч, як мрія, сповнена казок.
Бачиш небо, небо темно-синє
у політ нас кличе до зірок…

«Я тебе люблю» – легким відлунням
відпускаю крізь усі світи.
Я тобою трішки помилуюсь,
бо вже скоро час мені іти.

Ніч висока, повна мрій і тиші.
Нічка світла од сердешних нот.
Хмарка в небі місяць заколише.
Вже й туман всідається на дно.

Спи, коханий. У долонях неба
б’ється серце пісні, як пташа.
Я цей світ намріяла й для тебе,
щоб раділа в нім твоя душа.