Серце не примусиш…

Я не розпорошуюсь на пил.
Я не розбавляюся на сльози.
Тільки, з кожним дотиком сліпим,
ти мене розмінюєш на осінь.
Я не розбігаюсь по кутах.
Не ховаюсь за високі стіни…
Ні, ти не вгадав – я не свята.
Я така, як всі – з крилом і тінню…
Так як всі – я плачу і сміюсь.
Так як всі – закохуюсь, чекаю…
Лиш, сама з собою не борюсь –
чого серце хоче точно знаю.
І не треба дотиків, ні слів,
що серця подрібнюють до крихти…
Та, невже, ти ще не зрозумів –
серце не примусиш полюбити.