ОСІННІЙ ЕКСПРОМТ

В терпких обіймах бабиного літа,
Коли лягає між дерев печаль,
Лиш ти – мій порятунок і причал.
Твого цілунку ніжного печать
Дарує мені крила, повні світла.

 

ОСІННЄ

Я думала…
Я думала про Вас.
В цій осені із вигорілим тілом…
Як стрінемось у ній іще хоч раз,
Пронизані Амуровими стрілами.

Я подумки верталася туди,
Де грають води,
Пнуться в небо гори,
Щоб не згубити сонячні сліди,
Того, хто серце поглядом підкорить…

Я думала…
Чи Ви ще досі там –
У нашій казці, теплій, наче літо?
Я вірила цим зливам і вітрам,
І голосу, яким була зігріта.

Я потайки молилася за Вас,
І спогади були мені причастям.
Щоб стрітися в цій осені ще раз,
Цілую всі дерева у зап’ястя…

 

 

БІЛИЙ ВАЛЬС

Потанцюйте зі мною, пане.
Я запрошую Вас до вальсу!
Мріє вечір такий духм’яний –
Може, більше не буде шансу…

Потанцюйте зі мною. Глибше
небо диха над нами низько.
Пригорніть, як тоді, уперше…
Ви ж так любите це дівчисько!

Потанцюйте зі мною, може,
Дощ мине і мине ця осінь…
Щось наспівує перехожим
Голос Ваш у моїм волоссі.

Тільки осінь мовчить, мій пане, –
Не бажає нас відпускати.
Потанцюйте зі мною… Ранок.
Як не хочеться прокидатись…

 


НА ПЕРЕХРЕСТЯХ

Скажіть мені, куди летять птахи?
Повідайте про долю їх крилату.
Дощами наливаються дахи.
День набува осіннього формату.

На перехрестях наших снів і доль
Аби в мовчанні цім не розгубити
Тепло магічне білих матіол,
Що йдуть в епоху бабиного літа.

Не віддавайте музику дощам!
Вона притулком стане для пташати…
Така печаль пасує лиш рабам,
А ми із Вами звикли раювати.

 

 

 

 

 

Не виправдовуй осені

Не виправдовуй осені. Вона
саму себе ще здатна оправдати.
Ох, скільки світла у її тонах! –
не кожне серце може стільки дати…

Не звинувачуй осені в журбі,
коли малюєш в сірий колір небо.
Лиш сум, який народжений в тобі,
поволі віддаляє сміх від тебе,

тебе від сміху… Осінь ця жива.
І в неї є свої пісні і жарти.
А що природа осені – жнива.
То що посіяв, те прийдеться жати.

Я — осінь

Що тобі до мого волосся?
Що тобі – чи я сніг, чи камінь?…
Коли я так вжилась в цю осінь,
що злітаю з дерев листками.
Облітаю пожовклим листям
і несе мене вітер в небо…
Не багато ще – років триста,
щоб відвикнуть мені від тебе.
А що потім? – Хіба ж я знаю?!
А тепер – я в тобі, я всюди.
Ще гуляють вітри над нами
ті, що серця вже не остудять.

Осінній вечір

Осінній вечір, що пропах
димами сірими,
гойдає на своїх руках
листочки зірвані.
Воркочуть білі голуби
не колискової:
любов мою не розгуби
в листку кленовому…
Де саме зупинився час –
немає значення.
Важливо, що життя у нас.
Ніщо не втрачено,
бо час спливе, перемине,
а ми зостанемось.
В повітрі квітами війне,
водою талою…
І знов відродиться життя
в новій історії…
А, може, просто ти і я
удвох повторимось.

 

Лиш би ти біля мене

Ходить по місту осінь –
жовтий листочок в жмені,
вплетений дим у косу.
Ходить навколо мене.
Хилиться небо низько –
падає вниз зірками.
Знаєш, я дуже близько,
ніч розвела руками…
Скільки вже мрій збулося
і розтеклось по венах…
Хай, собі поруч – осінь,
лиш би ти – біля мене.

Люблю цю осінь

Люблю цю осінь – і вона для мене.
Мабуть, щось невід’ємне у мені…
Я листячко цілую ще зелене
і те, що в кольоровому вогні.
Я обіймаю висушені трави.
Я пригортаю ріки і поля…
О, скільки митей в осені яскравих!
І хтось сумує в ній, але не я.

 

 

 

 

Осені струна

Мила панно, музико моя!
Чом сльоза засяла на обличчі?
Погляд Ваш, то мій земний маяк –
веде мене додому, ніжно кличе.
Не сумуйте. Осені струна
зазвучить печально і розтане…
Ви плачете… у чім моя вина?
Чим я Ваше юне серце ранив?
Мовчите… ні подиху із вуст.
О, як же Ви на мене, панно, схожа….
Спадає з неба зірка у траву
згораючи так швидко, Боже…