“Я молилась на тебе тихо…”

Я молилась на тебе тихо
В потаємних душі глибинах.
Вечір поруч стояв і дихав
Просто в груди хмарині синій.

Я молилась на кожен дотик,
Кожен погляд, що тік крізь мене…
І душа вилітала з плоті
Ген – на поклик очей зелених.

Я молилась про зустріч звідти…
І зростала тяжіння сила
Двох частинок одного світу –
На спасіння душі і тіла.

Приворожила

Я йшов тобі назустріч та не знав,
що надіп’ю кохання, мов отрути…
А зорі так спадали поміж трав –
я дотепер не можу їх забути.

Приворожила ти мене.
Приворожила ти.
Навчила жити кожним днем.
Навчила дихати.
Приворожила ти мене,
І я не втримався.
П’янким медам твоїх долонь
навік довірився.

Ти йшов мені назустріч. Дощ ішов…
Та я очей твоїх не оминула.
Як добре те, що ти мене знайшов.
Я казкою у погляд твій пірнула.

Приворожила я тебе.
Приворожила я.
Зірки спадали із небес.
Цвіли ожиною.
Приворожила я тебе
зірками-мріями.
І ми з тобою в казку ту
удвох повірили.

Щоденно Богу дякую за нас.
За кожен погляд, кожен рух і подих.
Кохання підкоряє світ і час,
бо ти в мені щоденно сонцем сходиш.

Крізь Всесвіт

Мені крізь трави і міста
так хочеться тебе почути.
Та мовчанка твоя десь там…
гіркіша, певно, від отрути.
Мені крізь марева доріг
тебе б дістатися рукою…
Омити свій щоденний гріх
твоїм цілунком в супокої.
Мені крізь Всесвіт, що застиг, –
пір’їнкою – в твої долоні.
В твоїх обіймах відплисти
у наші мрії-сни мільйонні…

І зустріч ця була не випадковою

І зустріч ця була не випадковою.
Напевно, хтось просив, а хтось – чекав.
Напевно, ми давно про все домовились…
Та в котрий раз тремтить моя рука,
коли очей твоїх солодка музика
мені дихнуть повітря не дає…
Таких як ти, ще називають музами.
Таких як ти… чи десь такі ще є?…
Таким як ти, що у подобі янгола,
непрошено приходиш і ідеш,
щораз в своїй душі тамую спрагу я,
бо тільки світло ти несеш в мій день.

Так. Зустріч ця була не випадковою.
Напевно, хтось чекав, а хтось – просив…
Напевно, ми давно про все домовились
іще до нас… і Бог благословив.
І стали наші долі перехресними
на цій планеті, поміж цих зірок.
І на долонях наших рук накреслено
цю зустріч, як наступний наш урок…
І так медово в серці, що ледь віриться,
що ми зустрілись – зустріч відбулась.
І хтось мені услід гукне: – От, мрійниця!…
Але тепер залежить все від нас.