Невидима

Крізь впертий дощисько до тебе невтомно спішу я.
Здається, я – нота блаженної пісні землі.
У ній розчиняюсь немов і ніхто вже не чує
стихаючих кроків у небо – у серця – безлім.

Цей дощ у мені, він так близько, він поруч і всюди …
Стирає мене і змальовує в інших тонах.
Кожна крапля – вже я. Кожен рух – життям б’є у груди.
Я – невидима. Ані краю у мЕні, ні дна.

Я – невидима. Я чимдуж поспішаю до тебе.
Я горнусь до дерев й ніхто не осудить мене.
Відкрий своє серце широко-широко, як небо –
Я любов’ю ввірвусь й разом ми у казку пірнем.

Прости мені цей дощ…

Пробач мені цей дощ, що за вікном
шепоче нерозбірливо і тихо.
Думки та почуття сплелись у вихор
і світ перевертається вверх дном…

Мовчання сумом сходить на уста
і котиться краплинами додолу.
Напевно, це також дарунок долі –
дощем розбавить тишу, бо густа…

А кроки наші тануть у весні –
земля пливе, промокла аж до серця.
Я обіцяю виправити все це –
лише прости цю зливу – у мені…

“І навіть дощ ходу призупинив…”

І навіть дощ ходу призупинив.
Він у траві стоїть ногами босими.
Твої долоні – вісники весни,
дарують світлу казку диво-осені.
І у листочках, що летять до ніг
чиєсь чекання пахне так нестримано.
І десь у серці, на самому дні,
ще досі я молюся твоїм іменем…

Від дощу

від дощу
твоя душа
така прозора
кришталево-чиста
осяйна
в ній небо
сонце
мерехтливі зорі
в ній казка-правда
світу таїна
мрій буйноквіття
мовчазне чекання
любов
надія
музика
життя
весна і літо
і тремке вагання
дзвінкий світанок
снів серцебиття
п’янка безмежність
спокій
легкість
пісня
могутність крил
і неповторність злив
гра кольорів
наївність
необмеженість
і безтурботний дощ
що все відкрив
від дощу
твоя душа прозора
ти ідеш
дорога як ріка
і злітає усмішка
впокорено
і хапає вітер за рукав
розумієш
щастя ходить поблизу
лиш прийняти
вибрати його
вибір за тобою
сотні образів
теплий дощ
торкається долонь