БЕЗПОВОРОТНО

Здається іноді мені, що помираю.
Все тане навкруги, 
в тумані тане.
Одним-одна між пеклом я і раєм,
Як та зима,
Що поміж нами, пане.
Самотність, що від льоду холодніша.
І та печаль – 
печальніша печалі.
Скажіть мені, хіба це наша ніша,
під тягарем своїм 
обох розчавить?

Здається іноді мені, безповоротно
ми віддаляємось 
на відстані галактик.
І сняться сни уже без позолоти,
Ховаючи в собі надії клаптик.

Ми просто розминулись з Вами, пане,
У цій зимі 
сніжинками печалі.
І не зігріти душі теплим чаєм,
Не згоїти мовчанням 
серця рани.

 

ХАЙ БУДЕ СВІТЛО!

Хай буде світло, пане мій!
Хай буде світло!
Світ повен сонця і надій,
А смуток – вітру!
Хай ллється пісня поміж нас.
Хай квітне слово.
Сп’янілих весен ніжний вальс
І зливи соло.
Нетлінна магія думок.
І добра казка.
Солодких спогадів танок.
І сміху в’язка.
Хай в серці музика звучить.
І пахнуть квіти.
Ми не шукаємо причин,
Аби любити.
Ми – похідні своїх стихій –
веселки діти…
Хай буде світло, пане мій,
В усьому світі!

 

 

ЗИМА ПІДЕ…

О, пане мій, не бійтеся зими!
Зима снігами серця не остудить.
Зима лише дихне морозно в груди
і непомітно зникне між людьми…

Вона піде нечутно, а по тім –
Її запросять в гості, їй відчинять… 
Зима в чиємусь серденьку спочине…
І навіть не загляне у Ваш дім.

Зима піде, так само, як усі –
німі вигнанці білої печалі…
А Вас покличе до свого причалу
П’янка весна – владичиця весіль.

 

 

ПЕРШИЙ ДОТИК

Перший дотик, наче перший сніг, –

Сповнений надії і чекання.

Викупаний в сонці, як в вині.

Між казкою і правдою на грані…

Кожен дотик – вирваний із снів,

Виплеканий небом неосяжним,

Зігріває сонцем наші дні…

Ми ж – його одвічні персонажі.

 

 

НЕ ОЗИРАЮЧИСЬ

Напевно, – я не Той, 
а Ви – не ТА,
і віхола між нами –
золоТА –
розТАнула
сльотою і мовчанням.

В коханні –
ми не перші,
не осТАнні.

О, пані, 
чом зосТАлась
ГіркоТА?.. 

                Ярослав Нечуйвітер

Напевно, – Ви не Той,

а я – не Та.

Не долетівши,

падаємо з неба.

Прості слова застигли

на вустах,

та промовляти їх

уже не треба…

Німе мовчання

обійняло світ –

я не почула…

що для Вас я значу?

Ідіть, не озираючись.

Ідіть…

І, може, я

за вами не заплачу…

 

ОСІННІ ІЛЮЗІЇ

А що, коли завтра — зима

постукає в наші вікна,

мій пане, а Вас нема?!

До холоду я ж не звикла…

Летітиме білий сніг,

тремтітиме небо сіре,

згаснуть поволі дні

наших прямих ефірів.

Чи будуть ще сни про Вас?

Чи будуть порожньо-чорні?

В каміні вогонь погас,

мов нас не було сьогодні.

І завтра не буде, і

вчора не було, просто –

намарились Ви мені

з любові, а чи зі злості…

А за вікном туман –

ми нині найкращі друзі.

Тліють в сумних димах

осінні мої ілюзії.

 

Я створила тебе в уяві…

Я створила тебе в своїй уяві
Із мільйонних мрій і дивних снів,
Тобі віддавши сонце, небо, трави…
Все чого ти прагнув і хотів.

Ти прийшов у мій квітучий травень,
Де солодкий музики прибій.
Ти живеш в моїм саду без правил,
Бо і серце віддала тобі.

Я тобі не креслила обмежень –
Все, що бачиш, хай буде твоє.
Тільки будь, коханий, обережним,
Бо й любов з любові часом б’є.

Хай завжди з тобою буде сонце,
Не спадає усмішка з лиця.
Ти тепер частинка мого серця.
Може, в цьому – феномен творця.

Якщо…

Мені наснився дивний сон:
цвіли сади не так, як звично,
а ми удвох, а ми удвох
за руки йшли й сміялись гучно.

Твій голос – весняний ручай.
Мій порятунок, а чи згуба?
Не приручай.
Не приручай.
Не приручай, якщо не любиш.

А кроки танули як сон,
в якому ми з тобою поруч.
Лягала нам до ніг роса
і розквітало сонце в горах…

В любові лагідна рука –
Благословить, заколихає…
Не відпускай.
Не відпускай.
Не відпускай, якщо кохаєш.

Пошепки

День погас у згасанні літа.
Сонце спати пішло додому.
Я так хочу тебе любити,
Та нікому про це, нікому…

Я так хочу сміятись тихо
у солодких обіймах ночі,
коли мрії шалений вихор
нас з тобою украсти хоче.

Нічка сни просіва крізь сито –
вони бавляться з нами в лови.
Я так хочу тебе любити,
Та нікому про це ні слова…

Примара казки

Моя солодка панно, Ви і я
у цьому світі, наче крихта казки.
Я Вашим не оскверненим ім’ям
Благословляю кожен день – на щастя.
Я Вашим не оскверненим ім’ям
молюсь щоночі у глибинах неба,
щоб Всесвіту безмежного Сім’я
Вам дарувала зустрічі потребу…
Лиш часу невгамовна течія
навіки невловима, наче вітер.
Моя солодка панно, Ви і я –
примара казки у долонях світу.