Кумедний кіт

– Ну й кумедний кіт у нас, –
каже Галя Каті, –
якось бачила я раз,
як хотів літати.
Виліз на високий пліт,
стрепенувсь мов півень.
І направив свій політ
просто у кропиву.
Ото сміху вже було,
коли кіт як куля
гнав до річки за селом
так, що всі почули.
Довго не було кота
видно нам на плоті.
Ото, бідний, політав
наш кумедний котик.

 

 

 

Горобці і котенята

Киця Мая й киця Рая
горобців ганяють зграї.
То направо, то наліво,
у погоду і у зливу.
Горобці лише сміються
як коти угору пнуться.
Не дано бо котенятам,
так, як горобцям, літати.

 

 

 

Котяче свято

У котячої родини
величезне свято нині,
бо у Мурчика і М’яти
народились котенята:
сіре, біле й кольорове,
всі веселі і здорові.
Тато кіт муркоче гордо –
буде вчити дітей спорту.
Тож святкує вся родина
нині тричі уродини.

 

 

 

Хоче киця черевички

Хоче киця черевички,
як у нашої сестрички:
щоб високі, кольорові –
не буденні, а святкові,
щоб і ґудзики, й шнурівки –
для веселої мандрівки.
– Не важкі щоб, а легенькі, –
просить у своєї неньки.
Киця-мати усміхнулась
і дитятко пригорнула:
– Черевички не потрібні –
в тебе лапки дуже здібні,
щоб тихесенько ходити
і швидких мишей ловити.

 

 

 

 

Неслухняна киця

Наша киця неслухняна,
не дає нам спати рано.
То подряпає, то вкусить.
Хоч не хоч – вставати мусиш.
Там, сховається в куточок.
Тихо згорнеться в клубочок
і, прижмуривши ледь очі,
щось собі під ніс муркоче.

 

 

 

Веселка

Малює сонце жовті кола
в маленькій річці, у ставку.
Всміхається малий Микола:
– Земля у райдужнім вінку!
Дивується тому Орися:
– Такі яскраві кольори.
Поглянь, Миколо, подивися –
хмаринка ними йде згори!
Це наче мостик через поле…
Якась незвична дивина!
– Який там міст! – сказав Микола, –
то ж небо усміхнулось нам.