“Не хочу більше думати про завтра…”

Не хочу більше думати про завтра,
Вчорашні ночі і майбутні дні,
Бо ти СЬОГОДНІ дихаєш в мені
І голосу твого найвища мантра
Запалює у темряві вогні.
Усе що є, усе що може бути –
Усе найкраще і усе – моє.
Торкнутись тиші, мов своєї суті…
А далі лиш – згадати все забуте.
Лише любов завжди була і є.

 

 

 

“Заплітала вітер у волосся…”

Заплітала вітер у волосся.
Приміряла небо до душі,
Аби не піти завчасно в осінь,
У, дощів безмовних, міражі.
Плакала росою на світанні.
Дихала легенями лісів,
Аби не згубитися в тумані
Відболілих спогадів і снів.
Цілувала днів щасливі очі.
Кожен дотик сонця берегла,
Аби не піддатись чарам ночі,
Що повільно у мені текла.
Виринала музикою з серця.
Піднімалась птахом до небес,
Аби слід віднайдений не стерся,
По якім знаходила себе.
А куди прийшла тепер – не знаю.
Так, з дороги збилася немов…
Долинають голоси із раю
І болить в мені твоя любов.

 

 

ВИБРАНІ

Ми всі один одному – вибрані.
Хтось більше комусь, хтось менше.
У дивні суцвіття зібрані –
Ні останніх тобі, ні перших.
Ми схожі, до втрати пам’яті.
Звичайно, так значно легше
Вчитися разом плавати
У вимірі власних звершень.
Ми, наче з колиски вирвані,
Розвіяні теплим вітром…
Навчаємось бути сильними,
Шукати у всьому світла.
Ми всі один одному – вибрані.
Хтось більше комусь, хтось менше.
Павутинкою долі з’єднані,
Щоб кожен себе довершив.

 

 

 

“Чи потрібні Богові раби?!…”

Чи потрібні Богові раби?!

Раби рабів беруть собі у рабство,

Будуючи своє «небесне царство»,

Чекаючи новітньої доби.

Тепер пророки, Господи прости, –

Ні прихистку тобі, ні порятунку.

То Юда зрадив чесно – поцілунком.

А ці свідомо спалюють мости,

Гадаючи, – ніхто вже не літає,

Ніхто не мислить та й узагалі…

Летять Додому полохливі зграї

З обдуреної грішної землі.

 

 

Наш Отче Небесний

Шукаю щастя на земних просторах,

У чистім небі – вище синіх гір.

Душа в земних блукає коридорах,

Де чути голос Божий з-поміж зір.

 

Хай Слово Твоє,

   Наш Отче Небесний,

Зерном проростає

   У кожному з нас,

Щоб наші серця,

   Мов птиці чудесні

Окрилені світлом

   Були повсякчас.

 

Я вірю, що серця – то вільні птиці,

Які шукають щастя вічний сад.

Я знаю, що любов – життя криниця:

Хто з неї п’є, той не зазнає втрат.

 

Хай Світло Твоє,

   Наш Отче Небесний,

Зорею провадить кожного з нас,

   Щоб наші серця

В любові воскресли

   Та іншим несли

Цю любов повсякчас.

 

 

2008 р.

 

 

 

“Під кам’яними мурами душі…”

Під кам’яними мурами душі

Очікую, коли прочиниш двері,

Аби у пору смутку і дощів,

Незнану ще тобі, відкрити еру.

Несу тобі любов, як оберіг,

Єдиний вірний ключ до потайного.

А ти –  то йдеш, то падаєш до ніг…

та серцем не приймаєш слова мого.

Я стукаю до тебе день і ніч.

Мій голос не стиха ні на хвилину.

А ти, мені виходячи навстріч,

Відводиш погляд і мовчиш у спину.

Боїшся зазирнути у нутро –

Собі у душу, бо напевно, знаєш –

Мене побачиш… ти ж бо як Петро,

В глибини страху свого поринаєш

І знову відрікаєшся мене.

І зраджуєш в ту мить собі самому,

Бо страх із саду Божого жене,

А я прийшов вказати шлях додому.

 

У Гетсиманському саду

Ще там – у Гетсиманському саду,

гора Оливна плакала з Тобою,

бо чула вже як воїни ідуть –

тяжіли кроки зрадою гіркою.

А Ти, моливсь в тривозі і благав,

благав Отця, щоб пронести цю чашу.

А піт на землю, наче кров спливав,

бо надійшла нестерпна хвиля часу.

… А далі – крик, що тишу розірвав,

і той, нестерпний поцілунок Юди,

який вогнем обличчя обпікав,

бо був він повен зради і облуди…

 

І цілий світ, як Гетсиманський сад,

Де кожен з нас несе свій гріх, як зраду.

О Господи, прости нам безліч зрад!

Ми не  зреклися, Боже, Твого стада.

Ще є такі, які несуть свій хрест.

Несуть свій хрест життям разом з Тобою.

Ще є такі, що не згубили честь

і каються гарячою сльозою.

Іще не всі продалися за гріш.

У нас ще є воістину герої

з незламним духом. Господи, утіш!

Щоб і вони не збилися з дороги.

Іще не всі пішли на манівці –

розбіглися овечками у горах.

Вони ідуть, і в серці (не в руці)

несуть Твій хрест – знамено перемоги.

 

 2005р.

З ВОСКРЕСІННЯМ ХРИСТОВИМ!

           Від щирого серця вітаю усіх з Воскресінням Христовим! Це свято ще раз нагадує нам про перемогу світла над темрявою, про духовне відродження, якого ми всі так потребуємо, що в повній мірі залежить від нас самих, від наших бажань і зусиль. Христос впродовж свого земного життя вказував нам шлях до самовдосконалення через любов, наголошував на важливості віри і внутрішньої гармонії.

         Тож, нехай у цю світлу весняну днину у Ваших серцях розквітає радість та  спокій. Бажаю усім душевної чистоти, миру та гармонії на шляху духовного зросту, вміння бути щасливими і радіти життю!

         Христос Воскрес!

 

 

 

ДВІ ТИСЯЧІ…

Вже дві тисячі років, як
у Новому живем завіті.
Досі поруч ідуть, однак,
Зрада й помста – неправди діти.

Вже дві тисячі…, як Господь
Заповів нам закон любові.
Ви ж вбиваєте досі плоть.
Ви жадаєте досі крові.

Возвеличуєте свій чин –
Досі прагнете поклоніння.
Ви забули про власну честь
І згубили серця у війнах.

Безнадійні мої, смішні.
Ви живете у ваших фільмах,
Де помножуєте свій гнів
І думаєте, що ви вільні…

Вас немає у вас самих!
Проживаєте сотні ролей…
То й лишається вам не сміх,
А лиш відчай гіркого болю.

Ви живете чужим життям,
А до свого – нема вам діла.
А життя, воно – тут, не там.
Воно щастя на мудрих ділить.

Скільки ще нам епох пройти?
І якої зазнати втрати,
Щоб ненависті вітер стих?
Щоб впізнати у браті брата?

А Христос говорив про те
Ще дві тисячі років тому.
Ви ж віддали Його на смерть,
Відновивши свою Содому.

Він сказав: хай буде любов.
Хай не буде між вами воєн.
Бо лиш, хто полюбив як Бог –
Буде Бога в собі достоєн.