ОСІННЯ СПОВІДЬ

Я грішна перед Вами,
пане мій,
що пам’яті збиваючи пороги,
шукала у собі Вас,
наче Бога,
коли звучав для іншої Ваш сміх.

Я йшла за Вами
І губила Вас
отам, де Ви давно відшепотіли.
Ваш голос, затаврований у тілі
у танці літа передчасно згас…

Я согрішила тяжко,
пане мій.
Мені мовчання Ваше не під силу.
Я спогади про Вас
в собі носила…
я їх вбивала…
та усе без змін…

Чи Ви мені пробачите колись
терпке мовчання
у хвилини болю?
Мій пане, я візьму його з собою,
ступаючи у жовтий падолист…

 

 

 

Posted by: admin on

Позначки:, ,