ДУША ПОЕТА… (інтерв’ю)

 ДУША ПОЕТА КОЖНІЙ ЗМІНІ РАДА, БО КОЖНА ЗМІНА РОДИТЬ РИМИ

   Ірина БІЛІНСЬКА любить відпочивати і творити  в цілковитій тиші.

   Як розподілити свій час, щоби встигнути зробити все заплановане якісно та результативно? Досвідом поділилася Ірина Білінська (Кривень) – поетеса, громадська діячка і просто цікава особистість. Зустрічаємось з  Іриною Василівною  в коридорі Золочівської музичної школи, де вона працює.

   – Пані Ірино, Ви працюєте у музичній школі порівняно недавно. Чи навчилися за цей час в нових умовах поєднувати і роботу, і творчість?

– Працюю тут уже рік, і мені комфортно не тільки працювати, але коли є вільна хвилинка     і написати щось. Робота спокійна, якщо так можна сказати. Полюбляю тишу. Не можу           писати щось ліричне в шумі. Для творчості потрібно налаштуватися. Більшість віршів були написані вночі, коли тиша наповнює простір навколо мене.

– Павло Савченко писав:  «…зміна родить рими».  Які зміни у житті Вас спонукали до такого самовираження? Чому саме поезія?

– Скоріш за все, це якісь внутрішні мотивації. Почала писати тому, що мала нестримне бажання донести своє бачення цієї безсмертної краси природи, сили почуттів, радості життя, адже вже той факт, що ми живемо і маємо можливість користуватися всіма цими дарами, споглядати схід і захід сонця, дарувати своє тепло та ніжність, дихати на повні груди і танцювати з дощем, слухати спів пташок і творити свою музику – усе це вже є причиною для радості. А щодо змін…  Після закінчення дев’ятого класу розпочала навчання у Золочівському коледжі, здобуваючи спеціальність економіста. Життя в коледжі було цікавим і насиченим різними подіями, і навіть досить веселим, як на мене. Кожен день не схожий на інший, і мені це було до вподоби. Саме тут все і почалося. Все, що назбирувалося в мені протягом сімнадцяти років, почало виливатися у два русла.

– Перше, очевидно, поезія, розкажіть, будь ласка, про друге.

– Другим було те, що моєї писанини було мені мало і я хотіла знати набагато більше про існування Всесвіту, Божі плани щодо нього і щодо мене конкретно. Так, ще до закінчення коледжу я вступила в Катехитично-педагогічний інститут Львівської Богословської академії (тепер Український католицький університет). Під час вручення мені диплому молодшого спеціаліста з «Економіки підприємництва» я вже була студенткою ЛБА.

– Отже, питання віри, моралі навіть у творчості для Вас є вагомим.

– Так, безперечно. Це не те, щоб моя творча точка зору, я не подаю її як аксіому і не кажу, що вона єдино правильна. У своїх творах не наголошую на правильність чи неправильність чиєїсь моралі. Просто деякі поезії написані саме під моїм богословським кутом зору.

– Відомо, що на момент навчання в ЛБА паралельно навчались у Банківському інституті на заочному відділенні. Що вас до цього спонукало?

– Паралельно поєднуючи навчання у двох вищих навчальних закладах, чітко розуміла, що мені потрібно більше, аніж просто освіта. Знайомі часто запитували мене, як мені вдається поєднувати такі різні спеціальності. Для мене тут не було нічого складного і дивного, бо в банківському інституті я здобувала освіту, а в катехитичному – з великим задоволенням відкривала для себе Бога у собі і себе, як невід’ємну Його частинку. Саме богословська освіта давала ще більший поштовх для моєї творчості та безцінний духовний досвід.

– У 2004 році виходить Ваша перша збірка «Планета загадок». Чи задоволені своєю працею?

– Так, задоволена. Щоправда, мене це навіть потішило. Пригадую після однієї презентації були люди, котрі настільки цим творінням зацікавилися, що перечитували твори по кілька разів. Ніколи не думала, що ці люди читають щось подібне.

– Ви – лірик. Чи задумувалися над іншими жанрами, наприклад, щодо прози. Тут, окрім натхнення, потрібна і техніка, і великий багаж знань, і, безперечно, терпіння. Ви – терпелива людина?

– Поки що я пишу тільки лірику. Ніяких серйозних спроб в прозі, таких, щоби хотілося видавати, не робила. Є невеличкий прозовий твір сатиричного змісту, але це у шухляду. А написати щось ліричне в прозі і не порушити щось конкретно важливе – не варте уваги.

– Щодо соціального спрямування: чи пишете щось серйозне, над чим люди би замислилися і переосмислили проблеми суспільства в цілому? 

– Проблема суспільства починається з проблеми окремої людини. Самотужки змінити щось в нашій державі поки що неможливо, оскільки все це – лише відображення колективної свідомості народу. Ще в дитинстві я мріяла змінити весь світ – це було моєю глобальною проблемою. Але, здобувши певний життєвий досвід, зрозуміла, що зможу це зробити лише безперервно працюючи над собою, постійно самовдосконалюючись. А так намагаюсь хіба що якимось твором збудити в свідомості читача розуміння того, що існує.

– Ірино, Ви – уродженка хутора Лісові, проте пейзажної лірики у Вас значно менше, аніж інтимної чи філософської. Чому саме інтимність та філософічність написання? Це пов’язано з богословською освітою?

– Ні, не думаю. Щодо пейзажних творів, то багато їх увійшло до першої збірки поезій. Про природу можна писати до безкінечності, але є випадки, коли слів замало, аби передати всю повноту краси певної миті, тому краще змовчати, аби не применшувати її велич. Зараз більше пишу філософської та інтимної лірики відповідно до моїх внутрішніх переживань, спостережень за іншими людьми. Не хочеться стояти на місці — не цікаво.

– Деякі Ваші тексти покладені на музику («Ода жінці» (муз.  Теодора Кукурузи), «Зорепад»  (муз. Василя Жука) та ін.).  Можливо, робили спроби писати музику?

– На жаль, не оволоділа грою на музичному інструменті, незважаючи на те, що у мене завжди було якесь невидиме тяжіння до фортепіано. Інколи у мене замовляють тексти пісень молоді і перспективні, але поки що не дуже відомі співаки, були випадки, коли мені надсилали запис пісні на мої слова на е-мейл. А щодо музичних творів, можливо, колись доросту і до цього, якщо зберуся з думками і наважуся вчитися зараз. Хтозна, адже немає нічого неможливого.

– Ви деякий час працювали кореспондентом. Газета «Галичина»  − це спроба себе в якості медійника? Чи можете сьогодні себе назвати журналістом, чи це лише чергова сходинка до пізнання свого «Я»?

– Ні, я себе не назву журналістом. На деякі теми, які були мені цікавими,  писала, але це не більше, як тимчасове захоплення. Навіть більшою мірою потрібне захоплення. А себе краще розкриваю в поезії. Мала невеличкий досвід – то добре, але це не моє.

– Кажуть, талановита людина – талановита у всьому. Окрім літературних доробків, займаєтеся фотографією та роботами з бісеру. Це спосіб відпочинку чи щось інше?

– Це приємний і корисний спосіб відпочинку. Мені подобається робити гарні речі, зокрема, жіночі прикраси з бісеру – вкладаю у них також частинку своєї душі. В такий спосіб звільнюю накопичену творчу енергію, яку не вдається вкласти в поезію. Це своєрідне захоплення. Ви запитували чи я терпелива. Тут моя терпеливість найкраще проявляється. Це мій спосіб і зосереджено працювати і, водночас, відпочити від буденності. А фотографія? Коли бачу щось гарне, хочу зафіксувати момент. Люблю ловити мить, коли бачу в тім сутність.

– Ви – різностороння людина і творчість ваша різнопланова,  освоювали зовсім протилежні речі, тому, очевидно, є людиною організованою. Що порадите читачам, які хочуть жити активно і навчитися правильно розраховувати свій час?

– Насамперед, не хапатися за все одразу. Потрібно вирішити для себе, що для тебе важливіше, а з чим можна й зачекати. І, безперечно, завжди залишатися оптимістом. Гарний настрій завжди спонукає до хорошої та результативної праці. І, можливо, не завадить побажати трішки віри у себе та успіху.

Розмовляла

Наталя ЯНІШЕВСЬКА

 

Posted by: admin on

Позначки:, , , ,